Аналітика

Аналітика

Рятуючи свою шкуру, і друзі стають ворогами

Скоро фізики-ядерники розбиратимуться в українській політиці краще, ніж політологи. А за тим, як розпадається коаліція, можна буде судити про стабільність тих чи тих ядерних ізотопів.

Спочатку «Самопоміч» та БЮТ вийшли з коаліції в лютому 2016-го, а тепер ще й «Народний фронт» (НФ) на своєму з’їзді оголошує, що на президентські вибори вони йдуть самостійно. І це після постійних кулуарних чуток про об’єднання БПП і НФ. З’їзд можна назвати лебединою піснею ядра коаліції, як напіврозпад ядра атома.

Далі розпадатися лишається тільки БПП. А там є чому розпадатися. Блок Петра Порошенка (та й то блок, а не партія) складається з кількох зіставних частин. І зараз там три основні: блок Президента, блок Гройсмана і блок Кличка («Удар»). До речі, минулий з’їзд БПП показав, що саме Кличко й може завдати перших ударів по партії Президента.

Додатково розвалити залишки коаліції може бомбардування квантовою партією Ляшка, яка то в опозиції, то в коаліції. Але членів якої регулярно ловлять на махінаціях із членами БПП. Ну геть як хімічні радикали 🙂

Міністр освіти Лілія Гриневич вже пропонувала об’єднати біологію, географію, фізику та хімію. Мені здається трохи дивною така пропозиція, а от проводити паралелі між українською політикою та фізикою з хімією виходить досить вдало.

P.S. Ну й ледь помітно на цьому тлі тихо розпадається «Опоблок». Спочатку утворилася опозиція в опозиції, а тепер з неї почали випадати її члени і примикати до інших партій.

Аналітика

«Нафтогаз» та уряд можуть залишити мільйони українців без тепла

Україна готова до опалювального сезону на 99,4% – це версія віце-прем’єра Геннадія Зубка. А ось реальність: лише половина житлових будинків Києва виконали плани з підготовки до зими. В українських газосховищах 16,5 мільярда кубометрів газу, але жителям Києва, Харкова та Одеси він може не дістатися.

Формально, готовність країни до опалювального сезону перебуває на високому рівні, але не варто плутати технічну готовність із реальною. Дійсність полягає в тому, що Національна акціонерна компанія (НАК) «Нафтогаз України» досі не почала виконувати Закон №1730 «Про реструктуризацію боргів» та не квапиться підписувати відповідні договори з місцевими тепловиробниками, що само по собі ставить під питання успіх опалювального сезону.

Перше, що потребує уваги, – з 2017 року місцеві влади у малих та середніх містах отримали повноваження затверджувати комунальні тарифи. Але для них це питання виявилося політичним, бо підняття тарифів призведе до втрати підтримки населення, а низькі тарифи вимагатимуть компенсацій із бюджету, до яких ніхто не готовий. Тому місцеві еліти вирішили не брати на себе таку відповідальність і почали займатися звичайним популізмом, тільки в регіональному масштабі.
А щодо популізму загальнонаціонального, то у відповідь на всі питання про ціну на газ урядовці зачитують давно вивчену мантру, мовляв ніякого підвищення тарифів не буде. Хоча «Нафтогаз» заклав у свої розрахунки підняття цін.
Втім, реальність полягає ще й у тому, що будь-яке затягування із затвердженням ціни на газ посилює ризики нерентабельності тарифів, що призведуть до створення нових боргових ям перед «Нафтогазом». А борги – головний біль більшості українських тепловиробників, адже за попередні десятиліття вони накопичили величезні заборгованості перед «Нафтогазом».
Фактично, в такій ситуації лишається два варіанти розвитку подій: або суттєво підвищувати тарифи на опалення, закладаючи в їхню вартість видатки на покриття боргу, або лишати тарифи незмінними з ризиком збільшення заборгованості. І жоден із цих шляхів не принесе позитивних результатів ані для комунальних підприємств, ані для громад загалом, бо платити знову змусять лише простих людей.

Тобто, без затверджених тарифів будь-яке підприємство не має жодного сенсу запускати опалення. Виходить так, що за рахунок наявного газу тепловики повинні розраховуватися за попередні роки, водночас створюючи собі нові заборгованості. Це насамперед суперечить закону «Про реструктуризацію боргів». Не дивлячись на досить невеликі терміни виплати, що складають у середньому до 5 років, «Нафтогаз» не збирається дотримуватися навіть їх, тож силоміць вилучає кошти на покриття попередніх боргів.

Така «рейдерська» політика «Нафтогазу» вже загнала у глухий кут жителів десятків великих міст України. Найстрашніше, що за великі борги без опалення ризикують лишитися міста-мільйонники, зокрема Київ, Одеса та Харків. Деякі їх жителі вже декілька тижнів вимушені сидіти без гарячої води, бо місцеві ТЕЦи визнали себе банкрутами.
А що робить у цьому випадку «Нафтогаз»? Замість того, щоб домовлятися про реструктуризацію та поступове повернення боргів, він намагається «витрясти» кошти з місцевих бюджетів, шантажуючи відключенням від опалення. Керівництво НАКу наважилося навіть вимагати від місцевих рад гарантій, що у випадку створення більших заборгованостей саме вони братимуть на себе компенсацію збитків.

Це логіка не найбільшої в Україні державної компанії, а якогось шахрая!

Гройсману вже повідомляли про небезпеку цієї ситуації. Але прем’єр зайнятий важливішими питаннями, як от «підім’яти» під себе керівництво «Нафтогазу». Останній раз це закінчилося гучною відставкою незалежних членів наглядової ради компанії. Очевидно, ставленик «Народного фронту» Сергій Коболєв як очільник найприбутковішої компанії України – незручна фігура для Гройсмана. Вузькопрофільна зацікавленість Коболєва в успіхах «Нафтогазу» часто йде врозріз із позицією уряду та створює проблеми не тільки для прем’єра, а й для Порошенка з їхнім обопільним «соціальним» популізмом.

І тепер місцеві влади, «Нафтогаз» та уряд, як лебідь, рак і щука, «тягнуть» цю проблему – кожен у свій бік. А страждати від цього буде просте населення. Місцева влада не готова брати на себе відповідальність, надто за таке соціальне питання. НАК, у свою чергу, вирішив «грати в комерцію» саме тоді, коли ще не вирішені систематичні проблеми, що накопичилися за попередні роки.

Зрештою, в нас лишається проблема, яку ніхто не хоче помічати, аж поки вона не призведе до катастрофи. Особисто мені вона нагадує ситуацію зі складами в Калинівці: доки не станеться якась надзвичайна подія та хтось не почне страждати, – всі робитимуть вигляд, що нічого не відбувається.

Це справжня політична імпотенція чинної влади – абсурдно довести ситуацію до критичного стану, коли страждають люди, а крайніми зробити найбільш незахищених. Вирішується проблема «совковим» способом, без усвідомлення того, що вона комплексна й потребує дій всіх сторін.
А потім починається традиційне «полювання на відьом» із пошуком крайнього. Тільки страждатимуть від цього звичайні люди…

Аналітика

Чому ще ніколи не горіла Адміністрація Президента?

В Україні є лише один об’єкт, де гарантований стовідсотковий захист. Він розташований на вулиці Банковій. Це Адміністрація Президента України. Тільки цей об’єкт має посилену охорону, тільки туди стягнуті всі ресурси для повної безпеки. Туди не залетить ворожий безпілотник і не потрапить іноземний диверсант. В Україні горітимуть військові об’єкти або палатимуть дитячі табори, а там усе буде мирно та спокійно. Тому що єдиним захищеним місцем у державі є не стратегічно важливий об’єкт, а корупційне кубло. Загалом на фінансування президентської структури цього року виділять 815 мільйонів гривень. Такі пріоритети влади.
І тут спостерігаємо дивну невідповідність: у країні війна, забезпечення необхідних державі установ не виконується повною мірою, соціальні стандарти взагалі на дні, а влада дає гроші баригам та казнокрадам. Щороку державне оборонне замовлення росте, але всі гроші дивним чином не доходять до армії, лишаючись у кишенях чиновників.

Кілька днів тому пожежа спалахнула біля Маріуполя – міста, яке не так давно дочекалося спокою. Раніше пожежа в Балаклії знищила майже сотню тисяч тонн боєприпасів. Тепер цей список поповнила Вінниччина, яка розташована за сотні кілометрів від лінії фронту. Водночас Міністерство оборони витрачає лише 53 зі 140 мільйонів гривень, запланованих на утилізацію небезпечних боєприпасів. Хоча за темпами знищення снарядів Генштаб демонструє неабияку ефективність, вочевидь, відправляючи їх в арсенал наших захисників.
Чиновники вже встигли назвати причиною займання диверсію Росії. Радник Президента Юрій Бирюков повідомив, що, згідно зі словами бійців, за кілька секунд до трагедії було чутно звук, схожий не безпілотний апарат. Мовляв, навіть СБУ намагалася його перехопити, затримавши кількох підозрюваних. Вам не здається дивним те, що на третій рік війни ворожі літальні апарати без будь-яких перепон все ще можуть досягати територій за сотні кілометрів від лінії фронту? Майже кожного дня ми чуємо про затримання диверсантів, про модернізацію армії, про надання військовим нового озброєння. Невже силові структури не можуть затримати купку бандитів, які вирішили тероризувати мирні міста, а засоби ПВО не спромоглися захистити такий стратегічний об’єкт? Надто коли на території Вінниччини проходять масштабні військові навчання.
Досі по всьому місту чутно вибухи, а артилерійські снаряди падають у дворах, замість того, щоб падати на голови російським військовим на Сході. А що люди? Сучасні «королі» зі своїх фортець вважають, що люди для них – нуль. 🙁 Джерело: https://ua.censor.net.ua/b7146

Аналітика

Чого можемо чекати від закордонного турне Порошенка?

Цього тижня тема України в міжнародних медіа значно пожвавилася, насамперед через виступ президента Петра Порошенка на Генасамблеї ООН. Після майже дворічної перерви наша країна отримала змогу донести свою позицію на такому високому рівні. Однак питань лишилося більше, ніж відповідей.

Перед нашою делегацією постало нелегке завдання: запевнити іноземних союзників у необхідності подальшої підтримки України, надто тому, що до саміту готувалися й у Кремлі. До проблеми фейкових звинувачень у постачанні ракетних двигунів КНДР та військових маневрів «Захід-2017» додалася «нездорова» активність російської сторони щодо введення миротворців на Донбас. Вочевидь, заяви Путіна дещо дезорганізували не тільки плани України, а й усього Заходу.

Крім зустрічей щодо двосторонньої економічної співпраці з президентами Словаччини, Фінлядндії та Австрії, Порошенко мав змогу обговорити питання безпеки з ключовими партнерами у вирішенні військового конфлікту на Сході. За день до свого виступу Президент координував дії з очільником Польщі Анджеєм Дудою, а також із представниками ЄС Туском та Могеріні, на чию підтримку сподівається Україна.

До саміту наша держава підійшла з певним «тузом у рукаві». Влітку позиція нової Адміністрації президента США Дональда Трампа наново дала Україні надію щодо постачання летальної зброї. У вівторок Порошенко заявив, що американський Сенат схвалив надання Україні 500 млн доларів на оборону, що дозволило діяти більш агресивно на Генасамблеї. З трибуни ООН пролунали такі вагомі тези, як деокупація Криму, звільнення кремлівських в’язнів, реформа Радбезу ООН та припинення війни на Донбасі. Україна змогла продемонструвати власну вірність дотриманню основних постулатів Об’єднаних Націй, наголосивши на своїй активній участі в операціях щодо підтримки миру по всьому світу. Добрим символом стала одностайність дій української та американської делегації. Порошенко та віце-президент США Майк Пенс разом покинули засідання перед виступом голови російського МЗС Лаврова. Пізніше позицію України щодо миротворців підтримав і Дональд Трамп.

Втім, у Росії своє бачення слів Порошенка (про те, що представники Росії, країни-агресора, не можуть входити в миротворчу місію ООН на Донбасі). У Путіна запевняють, що вони мають чимало вимог, однією з яких є обговорення цього питання з бойовиками.

Особисто моє бачення полягає в тому, що всі сторони конфлікту діють вимушено, випереджаючи події. Порошенко, так само, як Путін та західні лідери, остаточно не уявляє, яким має бути формат миротворчої місії ООН. Її технічні аспекти набагато ширші, ніж це нам може здаватися на перший погляд. Терміни мандата «блакитних шоломів», їхня кількість і, зрештою, національність ще неодноразово внесуть корективи у плани сторін. Крім цього, діюча система ООН, на жаль, не передбачає можливості абсолютного усунення Росії від вирішення стратегічно важливих питань. Отже, введення миротворців, як й ефективна програма деокупації Криму, може зазнавати відповідних змін, які необов’язково вписуватимуться в бажання нашої держави. Розмежування сторін по лінії зіткнення, як того жадає Кремль, фактично може означати замороження конфлікту на довгі роки. Водночас розміщення контингенту вздовж українсько-російського кордону де-факто позбавить бойовиків будь-яких ресурсів, на що Путін навряд чи піде. До того ж важко знайти країну, яка охоче погодиться посилати своїх військових на прорив до кордону двох держав, що воюють.

Зараз необхідно концентрувати увагу насамперед  на внутрішній ситуації в державі. Порошенко неодноразово наголошував на відновленні української економіки. Загалом наші партнери з цим погоджуються, хоча певну ноту скептицизму приховати не вдається. Палка дискусія на форумі YES щодо небажання Порошенка сприяти створенню Антикорупційного суду є тому прикладом. Демократична спільнота зберігає єдність у підтримці України та впровадженні нових санкцій проти РФ, але дедалі частіше лунають питання, чи доцільно підтримувати країну, Уряд якої не достатньо ініціативний щодо впровадження реальних системних реформ. Необхідно це усвідомлювати, оскільки наша держава ризикує не тільки втратити довіру до себе, а й нагоду перемоги в цій війні.

Аналітика

Тупі приймаєте рішення, пане Президенте!

Вересень 2017 року.  Український календар отримав «нове свято» – День політичного перфомансу. Вся Україна спостерігала за «другим пришестям» Саакашвілі: хтось брав у ньому участь, хтось слідкував за шоу по телевізору, хтось дивився стріми в інтернеті, а хтось, як я, споглядав за цим цирком через стрічку у Facebook.

І найцікавіше – це герої вчорашньої вистави. Звичайно, головну роль грав сам Саакшавілі. Порошенко ж увесь перший акт просидів за лаштунками, але його німу присутність відчували всі. Він був як той Моріарті з «Шерлока Холмса». І це відчуття підсилювали «тітушки», яких незрозуміло хто привіз «зустрічати» Саакашвілі. Не менш цікаво зіграла роль другого плану лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко.

Відразу хочу уяснити, що я не є фанатом ні Порошенка, ні Саакашвілі, але те, що відбулося на державному кордоні, є злочином. І винні в цьому злочині  обидві сторони.

По-перше, Президент Петро Порошенко відкрив скриньку Пандори, роздаючи направо й наліво паспорти України сумнівним «месіям» іноземного походження. Навряд чи він так робив, виходячи з економічних інтересів держави. На моє переконання, даруючи громадянство більш ніж сумнівним (як із фахового, так і з морального погляду) чужинцям, Президент діяв у власних політичних інтересах. А коли наслідки того, що накоїли в Україні новоспечені провладні остарбайтери, відгукнулися не лише величезними фінансово-економічними втратами, а й політичною загрозою самому Петрові Олексійовичу, гарант Конституції без зайвих коливань знайшов правові виправдання задля позбавлення того ж таки Саакашвілі громадянства України.

По-друге, досить дивно, коли Тимошенко – людина, яка є реальним конкурентом Порошенка, втягується в сумнівну гру, безпрецедентно порушуючи міграційне законодавство України. Такі ігри на державному кордоні неприпустимі. Через кордон не можуть шастати, навіть під прикриттям народних депутатів України, ані «зелені чоловічки», ані гості із Грузії. Ніхто! Кордон – це не прохідний двір!

Тому, коли нардепи поважної політичної сили, використовуючи депутатську недоторканність, протягують через кордон людину, не дозволяючи прикордонникам навіть перевірити її документи, – це не дуже добрий приклад. Як для українців, так і для світової спільноти. На Україну й без того весь світ віднедавна дивиться, як на державу правового хаосу, де можна будь-кому безкарно робити що заманеться.

По-третє, не менш дивовижно те, що пані Тимошенко, яка, повторююся, є не останньою фігурою на шаховій політичній дошці України, вирішила «підтанцьовувати» екс-губернатору Одещини. Саакашвілі зовсім не її рівень. Він навіть не політик у звичайному сенсі цього слова. Радше – він політичний амбіційний шоумен, який, окрім балаканини, нічого корисного для України не зробив. Так, сьогодні без підтримки Тимошенко він ризикує опинитися за ґратами грузинського слідчого ізолятора. Тому Україна для нього є останнім притулком, де він може не лише уникнути карного переслідування, а й зробити політичну кар’єру.

Але, знаючи амбіції Саакашвілі, на своєму кар’єрному шляху він не звик танцювати під чиюсь дудку. Отож гарантій тому, що Юлія зможе поставити Михайла під свій політичний каблук, немає жодних. Зовсім скоро може статися так, що Саакашвілі перейде в жорстку опозицію й до Тимошенко, так само, як це було з Порошенком. І найбільшим сюрпризом може бути те, що саме Саакашвілі під час виборів 2019 року відтягуватиме голоси Тимошенко на користь парламентської партії гаранта.

Нарешті в цій ситуації є ще одна негативна ментальна прив’язка, яка може зіграти з Тимошенко злий жарт. Лідер «Батьківщини» чомусь завжди наступає на ті самі граблі в пошуках «месій». Колись саме вона допомогла стати Президентом України Вікторові Ющенку. Потім взяла першим номером до партійного виборчого списку Надію Савченко, яка виявилася непевною з погляду національних інтересів «сірою конячкою». Й ось тепер вибір Тимошенко – Саакашвілі, якого вже кілька років розшукує Інтерпол за поданням влади Грузії. Невже Тимошенко не розуміє, що Саакашвілі навіть не Ющенко, який принаймні багато корисного зробив для розвитку української духовності та культури? Яку культуру та духовність принесе Україні Саакашвілі, якому жодна країна Європи та США не надала навіть політичного захисту?

Українські паспорти – не «рошенівські» цукерки, які можна роздавати під час політичних ярмарків марнославства. Громадянство України потрібно заслужити! Закони України потрібно виконувати!

 

P.S.

А могло бути інакше. Якщо Саакашвілі вважає себе демократичною, законослухняною людиною, він міг би приїхати до України без гучних анонсів та зайвого шуму і спробувати захистити свої права в суді. Або звернутися до Європейського суду з прав людини та оскаржити рішення щодо позбавлення його українського громадянства.

Порошенко також мав би бути більш розсудливим і дозволити Саакашвілі в’їхати до України й звернутися до суду. Якби суд визнав законність рішення про позбавлення громадянства, Президент мав би усі підстави для екстрадиції Саакашвілі до Грузії. На жаль, кожен із них діяв за власним піар-сценарієм. Тому в цій історії програли усі: Порошенко, Саакашвілі, Тимошенко і, зрештою, Україна.

Аналітика

Ідеологія «Лібералізму»: політика, економіка, культура

Політика. В основі ідеології лібералізму (з лат.liberalis – вільний ) лежить принцип забезпечення прав та свобод людини. Найвища цінність для лібералів – людина, її життя, права, безпека. Класичний політичний лібералізм зводить до мінімуму роль державної влади в регуляції суспільних відносин.Читати далі

Аналітика

Чому Кличко повинен піти у відставку

Цього тижня розпочався наступний етап процедури відкликання київського міського голови за народною ініціативою. “Сила Громад” бере активну участь у цьому процесі. Оскільки така акція безпрецедентна для всієї України, спочатку поясню, що підштовхнуло нас, Ініціативну групу та “Силу Громад”, на організацію цієї акції. Читати далі

Аналітика

Якщо війна, то війна!

Зазвичай вітчизняні політичні ток-шоу заповнюють ефір багатогодинними, але доволі беззмістовними балачками. Однак дві ключові події останнього тижня таки змусили трьох українських політиків – Ю. Тимошенко, Г. Туку і М. Бурбака – бути вельми “відвертими” на черговій програмі “Свобода слова”, що виходить на каналі ICTV. Читати далі

Аналітика

Концентрація російських військ на кордонах України

Концентрація російських військ на кордонах України

Подія. У квітні-травні Російська Федерація провела ряд навчань, а також продовжує концентрацію військ на західному і південно-західному напрямках. Йдеться про навчання підрозділів повітряно-десантних військ РФ біля Джанкоя 4 квітня (відпрацьовувалося захоплення стратегічних об’єктів Херсонської області). Також проводили навчання зі здійснення десантної операції на узбережжі Азовського моря (19 квітня). 12 травня розпочались навчання Оперативної групи російських військ у Придністров’ї. Навчання проводяться безпосередньо близько до кордонів України.Читати далі

Аналітика

“Бизнес не должен зависеть от политических качелей”, – Андрей Карпенко. Интервью (рос.)

Имя Ли Куан Ю в Украине сегодня стало чуть ли не нарицательным: его цитируют бизнесмены и политики, почти всегда, однако, останавливаясь на одном лишь совете руководителю страны: “посади трех друзей”.Читати далі