Чого можемо чекати від закордонного турне Порошенка?

Цього тижня тема України в міжнародних медіа значно пожвавилася, насамперед через виступ президента Петра Порошенка на Генасамблеї ООН. Після майже дворічної перерви наша країна отримала змогу донести свою позицію на такому високому рівні. Однак питань лишилося більше, ніж відповідей.

Перед нашою делегацією постало нелегке завдання: запевнити іноземних союзників у необхідності подальшої підтримки України, надто тому, що до саміту готувалися й у Кремлі. До проблеми фейкових звинувачень у постачанні ракетних двигунів КНДР та військових маневрів «Захід-2017» додалася «нездорова» активність російської сторони щодо введення миротворців на Донбас. Вочевидь, заяви Путіна дещо дезорганізували не тільки плани України, а й усього Заходу.

Крім зустрічей щодо двосторонньої економічної співпраці з президентами Словаччини, Фінлядндії та Австрії, Порошенко мав змогу обговорити питання безпеки з ключовими партнерами у вирішенні військового конфлікту на Сході. За день до свого виступу Президент координував дії з очільником Польщі Анджеєм Дудою, а також із представниками ЄС Туском та Могеріні, на чию підтримку сподівається Україна.

До саміту наша держава підійшла з певним «тузом у рукаві». Влітку позиція нової Адміністрації президента США Дональда Трампа наново дала Україні надію щодо постачання летальної зброї. У вівторок Порошенко заявив, що американський Сенат схвалив надання Україні 500 млн доларів на оборону, що дозволило діяти більш агресивно на Генасамблеї. З трибуни ООН пролунали такі вагомі тези, як деокупація Криму, звільнення кремлівських в’язнів, реформа Радбезу ООН та припинення війни на Донбасі. Україна змогла продемонструвати власну вірність дотриманню основних постулатів Об’єднаних Націй, наголосивши на своїй активній участі в операціях щодо підтримки миру по всьому світу. Добрим символом стала одностайність дій української та американської делегації. Порошенко та віце-президент США Майк Пенс разом покинули засідання перед виступом голови російського МЗС Лаврова. Пізніше позицію України щодо миротворців підтримав і Дональд Трамп.

Втім, у Росії своє бачення слів Порошенка (про те, що представники Росії, країни-агресора, не можуть входити в миротворчу місію ООН на Донбасі). У Путіна запевняють, що вони мають чимало вимог, однією з яких є обговорення цього питання з бойовиками.

Особисто моє бачення полягає в тому, що всі сторони конфлікту діють вимушено, випереджаючи події. Порошенко, так само, як Путін та західні лідери, остаточно не уявляє, яким має бути формат миротворчої місії ООН. Її технічні аспекти набагато ширші, ніж це нам може здаватися на перший погляд. Терміни мандата «блакитних шоломів», їхня кількість і, зрештою, національність ще неодноразово внесуть корективи у плани сторін. Крім цього, діюча система ООН, на жаль, не передбачає можливості абсолютного усунення Росії від вирішення стратегічно важливих питань. Отже, введення миротворців, як й ефективна програма деокупації Криму, може зазнавати відповідних змін, які необов’язково вписуватимуться в бажання нашої держави. Розмежування сторін по лінії зіткнення, як того жадає Кремль, фактично може означати замороження конфлікту на довгі роки. Водночас розміщення контингенту вздовж українсько-російського кордону де-факто позбавить бойовиків будь-яких ресурсів, на що Путін навряд чи піде. До того ж важко знайти країну, яка охоче погодиться посилати своїх військових на прорив до кордону двох держав, що воюють.

Зараз необхідно концентрувати увагу насамперед  на внутрішній ситуації в державі. Порошенко неодноразово наголошував на відновленні української економіки. Загалом наші партнери з цим погоджуються, хоча певну ноту скептицизму приховати не вдається. Палка дискусія на форумі YES щодо небажання Порошенка сприяти створенню Антикорупційного суду є тому прикладом. Демократична спільнота зберігає єдність у підтримці України та впровадженні нових санкцій проти РФ, але дедалі частіше лунають питання, чи доцільно підтримувати країну, Уряд якої не достатньо ініціативний щодо впровадження реальних системних реформ. Необхідно це усвідомлювати, оскільки наша держава ризикує не тільки втратити довіру до себе, а й нагоду перемоги в цій війні.