Ідеологія «Лібералізму»: політика, економіка, культура

Політика. В основі ідеології лібералізму (з лат.liberalis – вільний ) лежить принцип забезпечення прав та свобод людини. Найвища цінність для лібералів – людина, її життя, права, безпека. Класичний політичний лібералізм зводить до мінімуму роль державної влади в регуляції суспільних відносин.

ЇЇ основна функція – забезпечення прав та свобод, безпеки громадян.  Лібералізм пройшов низку етапів, які відображали характер суспільних відносин. Так, у період «дикого капіталізму» (кін.18-кін.19 ст.) домінував класичний лібералізм з його постулатами саморегуляції ринку та мінімізації ролі держави. Проте з розвитком робітничого руху, появою профспілок, поширенням соціал-демократичних ідей спочатку зароджується соціал-лібералізм, а згодом і неолібералізм. Якщо неоліберали роль держави обмежували встановленням законів і забезпеченням вільної конкуренції, то соціал-ліберали визнають необхідність регуляторного втручання держави в економічні процеси для забезпечення не лише вільної конкуренції і протидії монополіям, але й соціального захисту населення в умовах капіталістичної, ринкової економіки. Ідеям лібералізму відповідає така форма правління як ліберальна демократія з її ідеями відкритого суспільства.

Лібералізм, як політична ідеологія, розпочав формуватися наприкінці 17 ст. на тлі ідейної гуманістичної культурної течії просвітництва, представники якого апелювали до людського розуму та відстоювали принципи природного права (Дідро, Руссо, Монтеск’є, Вольтер, Гольбах). Проте розквіт класичного лібералізму – це перша половина 19 ст. В зазначений період відбувається 4 революції.

  1. Англійська буржуазна революція 1660-1680 рр. (встановлено республіканську форму правління).
  2. «Славна революція» 1688 р. з повалення монархії Якова ІІ.
  3.  Війна за незалежність США (1775-1783).
  4. Велика французька революція (1789-1799).

Ці події призвели у результаті до повалення феодального ладу і встановлення капіталістичних відносин. Основні лозунги Великої французької революції – “Свобода! Рівність! Братерство”. На сьогодні – це офіційний девіз Французької республіки. Вперше лозунг виголосив Максиміліан Робесп’єр у промові, присвяченій створенню Національної гвардії. Ці слова були написані на 3-кольоровому прапорі гвардії. Цей лозунг відображено в цілком ліберальній Декларації прав людини і громадянина (1789 р.). При цьому «свобода» – можливість робити все, що не шкодить іншим; «рівність» – політична та правова рівність громадян перед законом; «братерство» – етичний імператив, суть якого можна визначити словами  «стався до інших так, як хотів би, щоб вони ставились до тебе». Природні права, відображені в Декларації  – право на свободу, власність, на безпеку та на спротив пригнобленню. Зазначені ідеї покладено в основу сучасної правової системи Франції.

Ідеї лібералізму лягли в основу «Декларації незалежності США» (1776 р.), день ухвалення якої святкується як День незалежності – 4 липня. Основним автором  Декларації є Томас Джефферсон. Проголошено рівність людей, право на життя, свободу, стремління до щастя, а також право на повалення деспотичної влади.  Право на повалення деспотичного уряду з метою захисту прав і свобод згодом відобразилося у французькій «Декларації прав людини і громадянина», а в новітній час –  у преамбулі Загальної декларації прав людини (ООН 1948 р.).

Подальші події 19 ст. показали, що реальної рівності при майновій диференціації буржуазного суспільства досягти не вдалося, а реальний максимум – це рівність можливостей від народження, та і вона є відносна. Щодо свободи, то її межі зазвичай визначалися товщиною гаманця і володінням капіталу. Таким чином, в умовах дикого капіталізму було не до братерства. І як наслідок – революційні події 1848 р. та низка повстань робітників у ІІ половині 19 ст. Все це сприяло поширенню лівих соціалістичних та соціал-демократичних ідей. Лібералізм у той час отримує також «лівий» ухил і домінуючою ідеологічною течією стає соціал-лібералізм. Його принципи  були покладено в основу «Нового курсу» президента США Франкліна Рузвельта (1933 р.). У результаті, було визнано, що ринкова економіка не може саморегулюватися і для забезпечення природних прав та свобод людей необхідним є державне регуляторне втручання в економічні процеси. Це втручання має межі і є радше регуляторним, а не управлінським. Ринкова капіталістична економіка повинна зберігатися.

На сьогодні ідеї лібералізму покладено в основу політичних, правових, економічних систем держав ЄС та США. І це скоріше соціал-лібералізм. Загалом  у Західній Європі новий розквіт ліберальних ідей припадає саме на поствоєнний період другої половини 40-х – 60-х років 20 ст. Це була своєрідна реакція на повалення тоталітарних націонал-соціалістичних та фашистських режимів внаслідок другої Світової війни. Також далося взнаки протистояння часів «холодної війни» західних демократичних режимів держав НАТО  та комуністичних авторитарних режимів країн Варшавського договору. Розквіт ліберальних ідей знайшов своє відображення також в культурі.

Серед класичних ліберальних партій доречно згадати партію вігів у Великобританії, яка згодом стала Ліберальною партією, а після об’єднання із соціал-демократами –  Партією ліберальних демократів. Ця партія є третьою за популярністю у  Великобританії. Партія сповідує соціал-ліберальну ідеологію. Донедавна її лідер Нік Клегг (колишній віце-прем’єр-міністр Великобританії та сучасний лорд) –голова Таємної ради. За результатами виборів 2015 р. позиції Ліберальних демократів значно послабились, хоча вони і зберегли представництво в обох палатах Парламенту. Ідеї соціал-лібералізму домінують у політичних системах Скандинавських країн. Поєднання ліберально-демократичних політичних принципів та високого рівня соціального захисту забезпечили формування так званої Скандинавської моделі соціалізму.

З 1947 р. на основі Оксфордського маніфесту діє «Ліберальний інтернаціонал», до якого входить більше 100 партій з усього світу. Найбільш відомими партіями в цій організації є нідерландська Народна партія за свободу і демократію, північноірландська партія «Альянс», російська партія «Яблоко», Ліберальні-демократи Великобританії, Об’єднана демократична партія (Німеччина), «Реформістський рух (Бельгія)», «Демократичний альянс» (Південна Африка),   «Свобода і Демократія» (Іспанія). Як спостерігач, до альянсу входить українська політична партія «Україна майбутнього» (лідер Святослав Олійник – виковач обов’язків заступника голови Дніпропетровської ОДА на початку 2014 р.).  Найбільш повно ліберальну ідеологію відображає лозунг партії «Яблоко» на виборах 2003 р. «Наш принцип: государство для человека, а не человек для государства. Наши ценности – свобода и справедливость».

Соціал-ліберальну ідеологію в Україні сповідує також Європейська партія України (лідер – Микола Катеринчук). З 2013 р. входить до Альянсу лібералів і демократів за Європу (по суті є об’єднанням ліберальних партій європейських держав).

Принципи ліберальної ідеології покладено в основу створення ЄС. Навіть західноєвропейська концепція «безпеки на основі співробітництва» визнає, базовою безпеку людини. Це визнається ядром базовою цінністю системи корпоративної безпеки ЄС.

Економіка. Різні течії лібералізму по-різному підходять до розв’язання економічних проблем. Якщо для класичного лібералізму чи лібертаризму властиві максимальна мінімізація ролі держави і акцент на саморегуляцію ринкової економіки, то соціал-ліберали відстоюють ідеї державної регуляції ринкової економіки з метою забезпечення соціальної спрямованості. Спільним для всіх течій лібералів є визнання необхідності збереження конкурентних, ринкових економічних відносин. Водночас, якщо соціал-ліберали опираються на малий і середній бізнес, то позиції класичного лібералізму, а особливо лібертаризму відповідають інтересам великого бізнесу. Якщо соціал-ліберали тяжіють до соціал-демократії і є лівим крилом лібералізму, то лібертаризм тяжіє до консерватизму і уособлює крайнє праве ліберальне середовище.

Економічну ефективність соціал-ліберального підходу продемонстрував «Новий курс» Франкліна Рузвельта. В 30-ті роки в США внаслідок «Великої депресії» було визнано, що ринкова економіка не може саморегулюватися і для забезпечення природних прав та свобод людей необхідне державне регуляторне втручання в економічні процеси. Це втручання обмежене і є радше регуляторним, а не управлінським. Ринкова капіталістична економіка зберігалася.  Було організовано соціальні роботи для молоді, введено регуляцію цін на сільськогосподарську продукцію, стабілізовано грошову систему, ухвалено закони «Про працю» Норріса-Лагардія і Вагнера, що сприяли соціальному захисту робітників, легалізували профспілки. Реформи проводились на основі рекомендації британського економіста Джона Мейнарда Кейнса, засновника кейнсіанського напряму в економічній науці. Після Другої світової війни  для забезпечення стратегічного планування економічного зростання розроблено неокейнсіанський підхід в економічній теорії, позиції якого значно посилились внаслідок економічної кризи 2008 р. Не зважаючи на декларацію прихильності до ліберальних і навіть соціал-ліберальних цінностей ЄС, уряд Арсенія Яценюка здійснював економічну політику скоріше з правих позицій лібертаризму чи консерватизму, зменшуючи рівень життя населення, скорочуючи соціальні видатки та відстоюючи інтереси вітчизняних та західних фінансово-промислових груп.

Культура. Ліберальні політичні цінності значно вплинули на «західну» і меншою мірою на «радянську» культури.

Загалом на сьогодні виокремлюють напрям «культурного» лібералізму. Культурний лібералізм відстоює права людини на віросповідання, сексуальну орієнтацію, наукову академічну свободу в дослідженнях. Заперечується ідея  державного втручання в літературу і мистецтво.  Характерне позитивне ставлення до одностатевих шлюбів, вважається, що держава не повинна забороняти  аборти, евтаназію, проституцію, вживання легких наркотиків…На сьогодні найвищий рівень культурного лібералізму  в Нідерландах.

У культурно-мистецькому й літературному контекстах ліберальні ідеї представлені в творчості багатьох діячів культури. Ліберальна тенденція в культурі виявляється в загостренні уваги до внутрішнього світу людини, її почуттів і емоцій, особливостей приватного життя та побуту. Це своєрідний психологізм і суб’єктивізм, властивий мистецтву кін. 19 –поч. 20 ст., а згодом – і 50-60-х років минулого століття.

Ця тенденція прослідковується вже у творах О. Пушкіна (образи Дубровського, Онєгіна)  М. Лермонтова ( в поемі “Демон”, романі «Герой нашого часу»).  Значну увагу до людини її переживань і глибинних мотивів, інколи, на перший погляд, ірраціональних дій приділено у творчості  Федора Достоєвського.

В українській літературі культурний ліберальний контекст має творчість Тараса Шевченка(вірш «Плач Ярославни», поема «Катерина»),  М. Гоголя (образи Чічікова і Хлєстакова, колезький асесор  Ковалёв у повісті «Ніс»), Л Українки «Лісова пісня». В західній літературі ліберальні ідеї найбільше відображені в праця Віктора Гюго та  Оноре де Бальзака. В період написання цих творів у Європі поширювались ідеї класичного лібералізму. В літературі 20 ст. це твори Олександра Солженіцина, Варлаама Шаламова, Віктора Пелевіна…Цей перелік можна продовжувати.

Щодо образотворчого мистецтва, то найбільше ліберальні ідеї вплинули на різні течії мистецького авангардизму, зокрема на експресіонізм. Експресіоністи відображають суб’єктивне світобачення, спротив авторського «Я» дегуманізації суспільства, знеособлення людини. Наприклад, «Крик» Едварда Мунка.

У скульптурі – це «Порушений Роттердам» Осипа Цадкіна.

У Радянському Союзі ліберальні ідеї вплинули на художників другої половини 50-х-  60-х років 20 ст. Це був період «хрущовської відлиги». На зміну знеособленому соцреалізму приходить  «суворий реалізм» з його акцентуацією на внутрішній світ, переживання людини, – звісно ж, із соцреалістичними обмеженнями.

Наведемо приклади творчості тогочасного художника Віктора Попкова

    

Післявоєнний розквіт ліберальних ідей вплинув і на кінематограф.  Внутрішній світ людини, його протиставлення умовам соціальної дійсності відображено перед усім  у працях італійського режисера Федеріко Фелліні. В радянському кіно доречно згадати «Баладу про солдата» Г. Чухрая,  «Долю дюдини» С. Бондарчука-старшого, «Андрія Рубльова» режисера Андрія Тарковського. Суб’єктивізмом та психологізмом характерна режисерська робота Сергія Параджанова і Володимира Луговського «Тіні забутих предків».

Висновки Зароджені наприкінці ХVII ст. ліберальні ідеї продовжують впливати на різні сфери суспільних відносин. Звісно, низка крайніх ідей політичного, економічного чи навіть культурного лібералізму не повно відповідають традиціоналістським  аспектам української культури і відповідним етичним нормам православ’я. Проте є й позитивні моменти, які цілком відповідають особливостям українського менталітету. Насамперед ідеться про акцентування уваги на особистості, її правах і свободах, своєрідному суб’єктивізмі та індивідуалізмі, який ще у 1861 р. відобразив М.Костомаров у праці «Дві руські народності”.